<< Главная страница

НIЧ IВАНА БОГУНА



Категории Микола Вiнграновський ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Болиш? Боли ж! Боли, Бо лине крик Вiд можа i до можа Украïною, I панський перехняблений язик Хрипить над нею стомленою слиною. I меч горить над гривою коня, I паля з горла кров'ю обгорiла, Там ребра на гаках, де воля говорила, Там червонiє чорне вороння. Нi шелесту, нi диму з димарiв, Лиш свище вiтер черепу у вуха, По свiту в'ється людська потеруха, Що звiр i той без люду олюднiв. Невiрна нiч, непевна — тупу-тупу — Безнебна нiч — татари де?! — прийшла. Шикує смерть — не спiте! — труп по трупу, Ридають конi, кублиться iмла. Хропуть шаблi, i ядра захропли. Хропе i втома, цямкає губами, I хмара рiжеться кривавими рогами В безнебнiм небi чорними шляхами, I тиша спить, i вiти, i вiтри. Мазницi густо сплять, i кругле сплять колеса, I кулям сняться голови й серця: Невiрна нiч! Ганьба довготелеса Схиляється до нашого лиця. Ганьбо! Ганебино! Ганьбище, ти над нами! Твiй вiщий зiр на нашому чолi, Що нашими козацькими кiстками Проторохтиш в землi i по землi. Могил нема. Могили повтiкали. Днiпро утiк — осталась лиш вода. I вовчi небеса — над вовчими вiками Снують свою ходу — печальна та хода. I нипає помазаником божим Пiвправда, пiвсвобода, пiвжиття. I за народом згорбленим та босим Пильнує без'язике небуття. З ножiв i душ, де голо i де кволо, В ослiпленiй сльозами слiпотi Тiкає воля, дух ïï i слово. I грає рабство в сурми золотi. Нiде нiкого. Правда горiлицi Лежить в травi i власну лиже кров, I мочить морду серце у горiлцi, I душить душу зраджена любов. Нiде нiкого. Будяковi очi Важкими бджолами, вмираючи, гудуть, Татарський кiнь стриже вухами ночi, I мiсячнi серпи тi ночi в копи жнуть. Та не дай боже, та не дай нiкому, Як оцьому народоньку молодому!.. Ой не дай, не дай, А як дай, то вбий. Покарай його, погуби, Во язицех всiх, во думках святих Покарай його, загуби, Щоб не мучивсь так, не страждав отак Цей народ-козак... ...Нi клятв, нi слiз i нi колiн! Лиш горде горе тонкостанне. Вiкно, i вiтер, i квилiнь, Квилiння вiт неперестанне. Листопад... що ти? А якби Отак усе вiдкрокувалось, Все до початку вiдмоталось, Як жив би ти i що робив? Що б ти робив? ...Покинь. Дивись. Краще дивись, як мла намулиться, Як листопадний мокрий лист В краплисту шибку писком тулиться. Як би ти жив? Отак би й жив! Покинь! Ну, прошу! От, ïй-богу! Срiблястий лист маслини-лоху, Темно-зелений лист ожин, Трепети лист срiблясто-чорний, I дуба-нелиня важкий, I лист акацiï, як човен, I сосен листя-ïжаки — Все опадає...- i розтане У нiм твоя i вiт квилiнь... Нi клятв, нi слiз i нi колiн, Лиш горде горе тонкостанне... Отак би жив. I за плечима Носив би торбу iнших ран. I ця шинкарська Украïна, Й кривавоносний ятаган Жилися б, ïлися без тебе... Листопад вiд землi до неба I гiлки у вiкнi капкан... Що бачиш ти? За бiлим снiнням Ти бачиш гори, степ i шлях, I мокрi щоки на щоках, I голос, зiрваний тремтiнням. Прощальний час надiй прощальних! Ми тут. Ми є. Ми — всi. Ми — гурт. Єднаймося! Ми той є грунт Подiй майбутнiх, вирiшальних. Ми знаємо, куди йдемо, Як нашi ночi йдуть за днями. I Украïни знамено Кричить i горбиться над нами. Не вiрю в бога — в Украïну. Вона мiй бог i поводир. В свободу вiрю, вiрю в мир. I хоч загину — до загину. Прозрiмо ж! Люди ми чи нi? Чи ми раби борщу i сала? I наша воля нас зассала, Нас, та у нашому ж човнi. До боюi Бо не буде бою. Ледачiсть знелюдить i вас. Вiдгасло лiто — свiт не згас, I я з тобою, як з собою... Помiж ядер, гармат, i возiв, й казанiв Вiд Дунаю, Днiстра i до Дону На плечах жебракiв, на плечах козакiв Домовина iде додому. То мене несуть, ще й коня ведуть, Кiнь голiвоньку хиле, В пережовклих степах золоту каламуть Вiтер з Вiнницi хвиле.
НIЧ IВАНА БОГУНА


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация